Дистанційне навчання 9 клас

18.03. Тема: "Основи еволюційної систематики та філогенії"

1.Біорізноманіття.

Біорізноманіття – різноманіття організмів, видів та їхніх угруповань.

Біорізноманіття існує скрізь, – як у воді, так і на суходолі. Воно включає в себе всі організми: від мікроскопічних бактерій до рослин і тварин зі складною будовою.

Поняття ввів Едвард Вілсон в 1988р.

Наука, що займається вивченням закономірностей та еволюції біорізноманіття – диверсикологія.

Типи різноманіття:

генетичне (різноманітність генів усіх організмів);

видове (вивчає систематика );

екосистемне (різноманітність біотопів і біоценозів у різних ділянках Землі).

Основними чинниками, що загрожують різноманіттю, є:

скорочення ареалів через діяльність людини;

надмірна експлуатація біоресурсів (н-д, рибальство знищило до 80% рибної біомаси);

забруднене середовище (черепахи і пластик);

вторгнення чужорідних видів (азійський короп у водоймах Європи).

Значення біорізноманіття:

стійкість та розвиток біосфери;

забезпечення колообігу речовин;

регуляція клімату;

забезпечення людини ресурсами: їжею, сировиною, ліками.

2. Систематика.

Біологічна систематика – біологічна наука, що займається класифікацією організмів.

Основні систематичні категорії ввів шведський учений Карл Лінней (XVIII ст.). Він також запровадив бінарну номенклатуру. Її сутність полягає в подвійному найменуванні латинською мовою. Перше слово позначає родову назву, друге – видову:

Homosapiens – людина

Drosophilamelanogaster – дрозофіла

Violarostata – фіалка

Фундаментальною основою сучасної систематики є ідея про єдність походження живих організмів й еволюцію органічного світу, що призвела до існуючого різноманіття живих організмів. Керуючись цими ідеями, сучасна систематика будує природну систему на основі філогенетичного споріднення (спільності походження, близькості і дальності спорідненості між різними видами) аналізованих форм. Ступінь родинних відносин між порівнюваними видами базується на їх морфологічному, анатомічному, біохімічному, генетичному критеріях.

Для систематизації величезної кількості живих істот у біології використовуються систематичні категорії, або таксони. Вони складають свою ієрархію підпорядкування, де таксони більш низького рангу входять до складу таксонів більш високого рангу.

3.Філогенія.

Філогенія – наука, що вивчає історичний процес розвитку органічного світу (філогенез). Для дослідження філогенезу сучасна біологія широко використовує новітні технології. Особливо ефективними є методи з галузі молекулярної біології та генетики й мікроскопічних досліджень. Також широко використовують математичне моделювання й побудову філогенетичних дерев.

Філогенетичне дерево – схема, яка відображає еволюційні зв’язки між різними таксонами, генами або іншими об'єктами, що мають загального предка.

Перегляньте відео:

https://www.youtube.com/watch?v=7pDvuXBeag

“Основи еволюційної філогенії та систематики" - Google Презентации

Узагальнення:

Додатково опрацювати параграф 47, виконати завдання з 1 по 8 (с. 257 - 258). Максимальна кількість балів - 8.

Домашнє завдання:

параграф 47, виконати тест Тестування: Основи еволюційної філогенії та систематики (naurok.com.ua)

15.03. Тема: "Світоглядні та наукові погляди на походження та історичний розвиток життя"

Опрацьовуємо матеріал та занотовуємо терміни, які виділені.

Ідея самозародження життя. Перші думки про те, як на Землі з'явилося життя, були висловлені ще прадавніми мудрецями. У той час ідея спонтанного самозародження живих істот з неживих матеріалів (пилу, ґрунту, залишків їжі) сприймалася як належне. У Середньовіччі уявлення про походження життя набули форми релігійної догми, одним з постулатів якої була ідея, що живі істоти можуть виникати під впливом животворного духу.

Ця ідея побутувала аж до XIX ст., хоча вже тоді вважали, що властивість спонтанного самозародження живого з неживого мають лише одноклітинні організми. Остаточно цю ідею розвінчав у 1865 р. видатний мікробіолог Луї Пастер.

Суть ідеї: якщо в закритій корком колбі тривалий час кип'ятити будь-яке поживне середовище, то воно буде залишатися стерильним, поки не буде відкритий корок. Однак прихильники самозародження не сприймали цей доказ як переконливий, уважаючи, що для самозародження необхідне чисте, а не прогріте повітря. Тому на замовлення Луї Пастера була виготовлена спеціальна колба з вигнутим у вигляді лебединої шиї відкритим горлечком

Абіогенез. Заперечення ідеї можливості спонтанного зародження організмів у сучасних умовах не суперечить науковим уявленням про те, що життя на Землі виникло з неорганічної матерії мільярди років тому в особливих умовах у результаті хімічної, або, як її ще називають, передбіологічної еволюції — поступального процесу появи нових хімічних сполук, більш складних і високоорганізованих порівняно з вихідними речовинами, що відбувався на Землі перед виникненням життя. Ця ідея передбіологічного розвитку природи, який спричинився до утворення життя, одержала назву абіогенез (від грец. а — не, біос — життя, генезис — походження).

Підстави, які дають можливість вважати, що життя на Землі виникло в результаті хімічної еволюції. Матеріальна сутність живих тіл доволі проста: вони побудовані з полімерних органічних речовин, основу яких становлять сполуки атомів Карбону, а процес життєдіяльності — це сукупність упорядкованих хімічних реакцій, що чітко випливають одна з одної. З точки зору законів хімії та фізики у біологічних процесах немає нічого особливого і їх можна легко відтворити в лабораторних умовах, для чого необхідно подумки розкласти метаболізм організму спочатку на біохімічні цикли, а потім на окремі реакції, а клітину відповідно на структури й макромолекули, з яких вона побудована. Звідси можна уявити собі логіку поступового ускладнення будови хімічних сполук і реакцій, що могло відбуватися 3-4 мільярдів років тому. Потім у лабораторії, в умовах, що імітують події на Землі, спочатку здійснити синтез найпростіших біологічних сполук, потім з них одержати біополімери, що мають каталітичну активність, і лише потім — структури, що нагадують клітинну мембрану.

Науковий сценарій походження життя на Землі шляхом хімічної еволюції. Спочатку в особливих умовах, що в той час склалися на Землі, з неорганічних сполук відбувся синтез простих органічних речовин: карбонових кислот, амінокислот, вуглеводів, азотистих основ. Для цього на Землі були всі умови: вдосталь води, метану, аміаку й ціанідів, відсутність вільного Оксигену й інших окиснювачів, а також надлишок вільної енергії у вигляді ультрафіолетового світла, електричних розрядів і вулканічної діяльності.

Наступним етапом став синтез органічних полімерів. Каталізаторами могли слугувати йони металів, а матрицею — частинки глини. У результаті в «первинному бульйоні» плавали різні поліпептиди й найпростіші ліпіди, які сполучалися один з одним, утворюючи більш складні багатомолекулярні комплекси, що мали вигляд крапель із чіткими межами. Далі відбулося утворення комплексів білків та нуклеїнових кислот і пов'язаних з цим реакцій матричного типу й виникнення ліпідних мембран. Завершився процес хімічної еволюції утворенням протобіонтів (від грец. протос — первинний і біос — життя) — перших біологічних систем, які нагадували сучасні одноклітинні організми. За час їх існування утворилися справжні ферменти, різко зросла стійкість матричного синтезу й почали утворюватися клітинні мембрани. Саме з них більш ніж 3,5 млрд років тому виникли археобіонти (від грец. археос — стародавній і біос) — перші одноклітинні організми, які нагадували сучасні бактерії .

Концепція космічного виникнення життя на Землі. Наукова ідея, згідно з якою життя могло бути занесене з космосу, одержала назву концепції панспермії (від грец. пан — усі, сперматос — насіння). Спочатку її висловив німецький учений Ганс Рихтер у 1865 р., а потім обґрунтував шведський астроном, фізик і хімік Сванте Арреніус (1859-1927), який підрахував, що фотони світла тиснуть на частинки, що дорівнюють за діаметром спорам бактерій. Завдяки цьому спори з величезними швидкостями можуть переміщатися в міжпланетному просторі. Також передбачають, що спори могли потрапити на Землю з метеоритами або космічним пилом. Це припущення має своє непряме підтвердження в тому, що спори бактерій можуть перебувати в стані спокою тисячоліттями. Вони витримують тривале перебування за температури абсолютного мінімуму (-273 °С), надзвичайно стійкі до радіації й ультрафіолетового випромінювання, вакууму та інших хімічних і фізичних впливів.

Біологічна еволюція. Дослідження тисяч вчених — зоологів, ботаніків, генетиків, палеонтологів, біологів інших спеціальностей, проведені за останні 250 років, показали, що весь світ перебуває у стані безперервного руху. Якщо історія людства — це зміна лідерів, політичних систем, піднесення одних народів або держав над іншими, а потім їх занепад, то історія органічного світу — це вимирання або відхід у «тінь» життєвого простору одних видів і прихід їм на зміну інших.

У результаті утворюються нові угруповання тварин і рослин, які щоразу по-новому формують вигляд Землі.

Еволюція (від грец. еволюціо — розгортання) — історичний розвиток життя на Землі. Цей термін запропонував швейцарський зоолог Шарль Бонне (1720-1793), який спостерігав за розвитком партеногенетичних попелиць. Він помітив, що в новонароджених самок завжди наявні зачатки майбутнього покоління. Учений висловив думку, що в організмі найпершої самки, яка започаткувала новий вид, були закладені всі майбутні покоління.

Поширивши цю гіпотезу на весь світ живого, він уявив його як розгортання природи від нижчих форм до вищих. Така ідея про розвиток живого сподобалася тогочасним ученим і термін прижився.

Чим біологічна еволюція відрізняється від інших історичних процесів? Виявляється, що, порівняно з іншими історичними подіями, біологічна еволюція має ряд важливих особливостей:

• біологічна еволюція має пристосувальний характер, який проявляється в обов'язковій відповідності новоутворених організмів до умов їх існування;

• біологічна еволюція протікає в ряді поколінь, а тому можна вважати, що кожна нова генерація організмів чимось, нехай навіть ледь помітним, відрізняється від попередньої;

• розвиток органічного світу має незворотний характер, а отже, вимерлі тварини й рослини ніколи не відродяться.

Записати визначення: абіогенез, екологія.

Перегляньте відео.

Домашнє завдання: опрацювати параграф 46, виконати завдання на с. 251 (1-8, письмово).

Останній термін здачі завдань середа 15:00

В четвер урок пройде в системі Zoom, посилання кину пізніше.

05. 11. Тема: "Обмін речовин та енергії. Основні шляхи розщеплення органічних речовин в живих організмах"

Опрацьовуємо матеріал та занотовуємо наступні визначення: метаболізм, асиміляція, дисиміляція, фотосинтез.

Що таке метаболізм?

Речовини надходять в організм, там перетворюються і виділяються в навколишнє середовище у вигляді продуктів розпаду. Ця складна послідовність реакцій дістала назву обмін речовин, або метаболізм.

Метаболізм складається з двох взаємообернених процесів: пластичного обміну, або асиміляції, і енергетичного обміну, або дисиміляції.

Асиміляція, або пластичний обмін — реакції синтезу необхідних клітині речовин, у яких , отримана у катаболічних реакціях, використовується енергія.

Дисиміляція (катаболізм) - сукупність біохімічних процесів, за допомогою яких складні хімічні сполуки в організмі розкладаються до простіших, в результаті чого відбувається оновлення живої матерії та утворення потрібної для життєдіяльності енергії.

Під час розщеплення (катаболізму) органічних сполук (білків, жирів, вуглеводів) виділяється енергія, яка акумулюється в хімічних зв'язках молекул АТФ. Ця енергія використовується клітиною в анаболічних процесах – синтезі власних, необхідних на даний момент часу білків, жирів і вуглеводів. Таким чином, енергетичний і пластичний обмін тісно пов'язані між собою потоками речовини й енергії.

ОБМІН ВУГЛЕВОДІВ

Енергетичний обмін вуглеводів

Етап	Місце	Процеси
Підготовчий	Шлунково-кишковий тракт, у цитоплазмі клітин	Органічні макромолекули за участю ферментів розпадаються на дрібні молекули: білки – амінокислоти вуглеводи – глюкоза жири – гліцерин + жирні кислоти Енергія розсіюється у вигляді тепла
Безкисневий (анаеробний, гліколіз, неповне розщеплення)	На внутрішньоклітинних мембранах гіалоплазми	Гліколіз: C₆H₁₂O₆ + 2 Ф + 2 АДФ ^ф ^{ерменти} → 2С₃Н₆0₃ + 2H₂O + 2АТФ З глюкози утворюється піровиноградна кислота Спиртове бродіння: C₆H₁₂O₆ → 2C₂H₅OH + 2CO₂
Кисневий (аеробний, тканинне дихання)	У матриксі мітохондрій	Цикл Кребса: суть перетворень полягає у ступінчастому декарбоксилюванні й дегідруванні піровиноградної кислоти, під час яких утворюються АТФ, НАДН і ФАДН₂. У подальшіх реакціях багаті на енергію НАДН і ФАДН₂ передають свої електрони в електронно-транспортний ланцюг, що являє собою мультиферментний комплекс внутрішньої поверхні мітохондріальних мембран. Унаслідок пересування електрона по ланцюгу переносників утворюється АТФ. 2С₃ H ₆ O₃ + 6О₂ + 36 Ф + 36 АДФ ^{ферменти} → 6CO₂ + 42H₂O + 36АТФ
Сумарне рівняння енергетичного обміну: C₆H₁₂O₆ + 6O₂ + 38АДФ + 38Ф – 6CO₂ + 42H₂O + 38АТФ

Пластичний обмін вуглеводів у гетеротрофних організмів

Моносахариди, які потрапили в цитоплазму, можуть не тільки піддаватися розщепленню з виділенням енергії, але й є матеріалом для синтезу власних полісахаридів клітини.

Глюкоза за допомогою специфічних ферментів полімеризується з утворенням глікогену (цей процес називається глікогенезом). У цьому разі витрачається енергія АТФ. Синтезований глікоген накопичується в цитозолі у вигляді гранул і є запасною поживною речовиною. У разі необхідності він окиснюється до глюкози, яка включається в гліколіз. Утворена внаслідок розпаду глікогену в клітинах печінки ссавців глюкоза виходить у кров і є джерелом енергії для нейронів і м'язів. Оскільки більшість реакцій гліколізу є оборотними, клітина здатна синтезувати глюкозу з інших сполук ацетил-КоА, кислот, залучених у ЦТК (цей процес називається глюконеогенезом).

Пластичний обмін вуглеводів у фототрофних організмів – фотосинтез

Фотосинтез – це процес перетворення енергії сонячного світла на енергію хімічних зв'язків і синтезу органічних сполук (вуглеводів) з неорганічних (вода та вуглекислий газ).

Фотосинтез – процес утворення органічних сполук із неорганічних завдяки перетворенню світлової енергії в енергію хімічних зв'язків. Здійснюється в клітинах зелених рослин за участю пігментів хлоропластів – хлорофілів a та b (зелені), каротиноїдів (жовті), фікобілінів (сині та червоні).

Фази	Місце	Процеси
Світлова фаза	На мембранах тилакоїдів хлоропластів	Фотосинтезуючі пігменти поглинають енергію світла, що приводить до «збудження» одного з електронів молекули пігменту, який за допомогою молекул-переносників переміщується на зовнішню поверхню мембрани тилакоїдів. Відбувається фотоліз води: H₂O ^ H+ + OH^-. Йони H+ перетворюються на Гідроген, який використовується у реакціях фотосинтезу: H⁺ + e → H . Гідроксильні йони, взаємодіючи між собою, утворюють кисень, воду й вільні електрони: 4OH^→ 2H₂O + O₂ + 4 e . Електрони через ряд проміжних речовин передають енергію для відновлення НАДФ (нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат), який приєднує два атоми Гідрогену й перетворюється на НАДФ⁺ Частина енергії електронів перетворюється на енергію АТФ: АДФ + Ф + Q → АТФ
Темнова фаза (світло не потрібне)	У стромі хлоропластів	За наявністю CO₂, енергії АТФ та сполук, що утворилися у світлових реакціях, відбувається приєднання Гідрогену до CO₂, який надходить до хлоропластів із зовнішнього середовища. Через ряд послідовних реакцій (цикл Кальвіна) за участю специфічних ферментів утворюються різноманітні сполуки, основними з яких є вуглеводи У процесі цикла Кальвіна відбувається фіксація атома Карбону CO₂ для побудови глюкози (C₆H₁₂O₆) з рибульозо-1,5- дифосфату (C₅H₈O₅P₂). Для синтезу 1 молекули глюкози в циклі Кальвіна необхідно 12 молекул НАДФН і 18 молекул АТФ, що утворюються в результаті фотохімічних реакцій фотосинтезу. Енергія для синтезу вуглеводів утворюється внаслідок розщеплення молекул АТФ, синтезованих під час проходження електронів по компонентах ФС1 і ФС2. Утворена в процесі циклу Кальвіна глюкоза може потім розщеплюватися до пирувата, надходити в цикл Кребса.
Сумарне рівняння фотосинтезу: 6CO₂ + 6H₂O ^+ен ^{е ргія} → C₆H₁₂O₆ + 60₂

Основні шляхи розчеплення органічних речовин в живих організмах.

Основна функція вуглеводів в живих організмах – енергетична. Вона полягає у здатності розщеплюватися з виділенням енергії. За повного розщеплення 1 г цих сполук вивільняється 17,2 кДЖ енергії. Кінцеві продукти окиснення вуглеводів –СО₂ і Н₂О. Важлива роль вуглеводів у енергетичному балансі живих істот пов’язана із здатністю розщеплюватись як за участі кисню, так і без нього. Це має особливе значення для організмів, які мешкають в умовах нестачі кисню (наприклад, червів, які паразитують у кишечнику тварин і людини ).

Полісахариди (крохмаль, глікоген) як запасні сполуки можуть відкладатися у клітинах у вигляді зерен. Вони є резервом основної енергетичної сполуки живих істот – глюкози. У членистоногих енергетичну функцію виконує дисахарид трегалози.

Одна з найважливіших функцій ліпідів у живих організмах енергетична. У разі повного окиснення 1 г жирів до вуглекислого газу і води виділяється 38,9 кДж енергії, тобто майже удвічі більше, ніж при повному розщепленні такої самої кількості вуглеводнів. До того ж при окисненні 1 г жирів утворюється 1,1г води. Саме завдяки запасам жиру деякі тварини можуть відносно тривалий час обходитись без води. Наприклад, верблюди в пустелі можуть не пити по 10-12 діб, а ведмеді, бабаки та інші тварини під час зимової сплячки не споживають води понад два місяці. Необхідну для їхніх процесів життєдіяльності воду ці тварини одержують унаслідок окиснення жирів, відкладених про запас.

Виконайте вправу "Встав пропущені слова"

Обмін речовин складається з ____________________ і __________________

обмінів. Розпад органічних речовин відбувається під час ________________ обміну, а синтез органічних речовин відбувається під час ________________ обміну. Ці два процеси ________________між собою і називаються ________________.

Домашнє завдання:

Опрацювати параграф 15-16. Виконати завдання на с. 88-89 (1-5) та на с. 93-94 (1-3). Завдання приймаються до 06.11.20. до 17:00

02. 11. Тема: "Методи дослідження клітин. Типи мікроскопії"

Опрацюйте поданий матеріал, перегляньте відео та виконайте наступне завдання: заповнити таблицю

Методи досліджень	Прилади та засоби, які використовуються	Результат

Останній термін виконання: середа 16:00

www.youtube.com/watch?v=1EVOFhlGRHs

Які методи застосовують у сучасній цитології? Сучасні дослідження в галузі цитології спрямовані насамперед на вивчення найдрібніших органел і структур, їхніх функцій у клітині. Адже удосконалені збільшувальні прилади й новітні технології відкривають нові перспективи перед дослідниками. Нині щодалі більше розвиваються дослідження в галузі клітинної інженерії.

Першим приладом, який дав змогу вивчати клітини, був світловий (оптичний) мікроскоп. Розгляньте малюнок 37 і пригадайте будову світлового мікроскопа. Методи досліджень, які здійснюють за допомогою цього приладу, називають світловою мікроскопією.

Метод світлової мікроскопії ґрунтується на тому, що через прозорий чи напівпрозорий об’єкт дослідження проходять промені світла, які згодом потрапляють до системи лінз об’єктива та окуляра (мал. 37). Ці лінзи збільшують об’єкт дослідження, при цьому кратність збільшення можна визначити як добуток збільшень об’єктива й окуляра. Наприклад, якщо лінзи окуляра забезпечують збільшення в 10 разів, а об’єктива - в 40, то загальне збільшення об’єкта досліджень становитиме 400 разів. Сучасні світлові мікроскопи можуть забезпечувати збільшення до 2-3 тис. разів. Удосконалити свої навички роботи зі світловим мікроскопом ви зможете під час виконання лабораторної роботи (див. с. 61).

Метод електронної мікроскопії. Клітинні структури найдрібніших розмірів (мембрани тощо) були відкриті та вивчені за допомогою електронного мікроскопа, винайденого у першій половині XX ст. Електронний мікроскоп здатний збільшувати зображення об’єктів дослідження до 500 тис. і більше разів (мал. 39). Конструкція електронного мікроскопа дещо нагадує конструкцію світлового, але замість променів світла в ньому застосовують потік електронів, які рухаються в магнітному полі. Роль лінз при цьому виконують електромагніти, здатні змінювати напрямок руху електронів, збирати їх у пучок (фокусувати) й спрямовувати його на об’єкт дослідження.

Мал. 35. Роберт Гук (1), сконструйований ним мікроскоп (2), зріз через корок (3)

Мал. 36. Антоні ван Левенгук (1), сконструйований ним мікроскоп (2)

Мал. 37. 1. Схематична будова і принцип роботи світлового мікроскопа. Завдання. Зверніть увагу на хід променів світла від його джерела до системи лінз об’єктива та окуляра. 2. Клітини рослини у полі зору світлового мікроскопа

Мал. 38. 1. Маттіас Якоб Шлейден (1804-1881). 2. Теодор Шванн (1810-1882

Частина електронів, проходячи через об’єкт дослідження, може відхилятись, розсіюватись, поглинатись, взаємодіяти з об’єктом або проходити крізь нього без змін. Пройшовши через досліджуваний об’єкт, електрони потрапляють на люмінесцентний екран, спричиняючи його нерівномірне свічення, або на особливий фотоматеріал, за допомогою якого зображення можна фотографувати. За допомогою методу сканувальної електронної мікроскопії можна вивчати поверхні клітин, окремих органел тощо (мал. 40). При цьому потік електронів не проходить крізь об’єкт дослідження, а відбивається від його поверхні. У живих клітинах вивчають процеси їх життєдіяльності (рух цитоплазми, поділ тощо). Тонкощі клітинної будови вивчають на певним чином оброблених клітинах.

Мал. 39. 1. Сучасний електронний мікроскоп. 2. Фото хлоропластів у клітині, зроблене за допомогою електронного мікроскопа

Мал. 40. 1. Сучасний сканувальний мікроскоп. 2. Фото шкірки листка, зроблене за допомогою сканувального мікроскопа

Для цього клітини необхідно попередньо зафіксувати певними речовинами (спирт, формалін тощо), швидким заморожуванням або висушуванням. Окремі структури фіксованих клітин зафарбовують особливими барвниками та виготовляють мікроскопічні препарати, які можуть зберігатися тривалий час. Щоб за допомогою електронного сканувального мікроскопа сфотографувати поверхні клітини або окремих органел, їх покривають металічним пилом, наприклад золотим. Метод культури клітин дає змогу вченим постійно мати у своєму розпорядженні клітини різних типів. При цьому живі клітини утримують і розмножують на штучних поживних середовищах (наприклад, виготовлених з агару - речовини, яку добувають із червоних водоростей). Змінюючи компоненти поживного середовища, можна спостерігати, як різні сполуки впливатимуть на ріст і розмноження клітин, інші їхні властивості. Культури клітин використовують у медицині, ветеринарії та службі захисту рослин для перевірки впливу різноманітних хімічних препаратів, вірусів, одноклітинних організмів, отримання біологічно активних речовин (лікарських препаратів, біостимуляторів тощо). Метод мічених атомів дає змогу з’ясувати місце та перебіг певних фізико-хімічних явищ у клітині. Для цього до клітини вводять речовину, в якій один з атомів певного хімічного елемента (Карбону, Фосфору тощо) заміщений його радіоактивним ізотопом. За допомогою особливих приладів, здатних виявляти ізотопи, можливо прослідкувати за міграцією цих речовин у клітині, їхніми перетвореннями, виявити місце та характер тих чи інших біохімічних процесів. Наприклад, за допомогою цього методу було доведено, що під час особливого поділу клітини (детальніше про нього ви дізнаєтеся з § 24) хромосоми однієї пари можуть обмінюватися своїми ділянками (мал. 41). Метод центрифугування використовують для вивчення різних структур клітин. При цьому клітини попередньо подрібнюють і в особливих пробірках поміщають у центрифугу - прилад, здатний розвивати швидкі оберти. Оскільки різні клітинні структури мають неоднакову щільність, за дуже швидких обертів центрифуги вони осідатимуть шарами: щільніші структури - швидше і тому опиняться знизу, а менш щільні - зверху (мал. 42). Ці шари розділяють і вивчають окремо.

Мал. 41. Обмін ділянками між хромосомами, виявлений за допомогою методу мічених атомів (поясніть суть цього методу)

Мал. 42. А. Центрифуга. Б. Метод центрифугування: послідовні стадії осідання структур клітини залежно від їхньої маси

Застосування цитологічних методів у діагностиці захворювань. Цитологічні методи широко застосовують для діагностики різноманітних захворювань людини, свійських тварин та культурних рослин, визначення фізіологічного стану організмів. Так, в онкології (наука, яка вивчає причини виникнення, розробляє засоби діагностики та лікування ракових захворювань) ці методи використовують для виявлення злоякісних і доброякісних пухлин, діагностики передракових станів і первісних стадій цих захворювань. Для цього виявляють аномальні клітини та вивчають їхню здатність до швидкого розмноження. Розроблено цитологічні методики розпізнавання захворювань крові, травної системи, нирок, легень, шкіри тощо. Наприклад, значне збільшення кількості еритроцитів свідчить про небезпечну хворобу - еритроцитоз, а лейкоцитів - про білокрів’я (лейкоз). Уперше припущення про те, що хвороби людини пов’язані з патологічними змінами в будові та функціонуванні клітин, висунув німецький учений Рудольф Вірхов ще у XIX ст.

21.05. Тема: "Постембріональний розвиток людини. Репродуктивне здоров'я"

Постембріональний розвиток

Періоди післязародкового розвитку:

1) період новонародженості (перші 10 днів);

2) грудний період (до 1 року);

3) раннє дитинство (1–3 роки);

4) перше дитинство (3–7 років);

5) друге дитинство (8–12 років);

6) підлітковий період (12–16 років);

7) юнацький період (16–21 рік);

8) зрілий вік, 1-й період (до 35 років);

9) зрілий вік, 2-й період (чоловіки — до 60, жінки — до 55 років)

10) похилий вік (до 74 років);

11) старечий вік (75–90 років);

12) довгожителі (90 років і більше).

Постембріональний розвиток або ж післязародковий розвиток — період індивідуального розвитку організму, що починається після зародкового розвитку виходом зародка з яйцевих або зародкових оболонок і закінчується статевим дозріванням і припиненням росту.

Постембріональний розвиток характеризується рядом пристосувань, необхідних для захисту від ворогів, активного добування їжі тощо, які іноді зберігаються протягом усього життя або тільки під час постембріонального розвитку — так звані провізорні органи. В постембріональному періоді організм веде самостійний спосіб життя, продовжується його ріст, органогенез, гістогенез, ускладнюються різноманітні функції організму тощо.

Домашнє завдання: опрацювати п.57. Підготуватись до контрольної роботи (п. 42-57)

19.05. Тема: "Вагітність, ембріональний період розвитку людини. Плацента, її функція"

Ембріональний розвиток людини починається з утворення зиготи й закінчується народженням дитини. Він триває 40 тижнів, і за цей час з однієї клітини виростає організм, який складається з мільярдів спеціалізованих клітин. Вони утворюють тканини й органи. І порядок їх формування, і швидкість росту визначає програма, закодована в хромосомному наборі зиготи.

Розвиток ембріона людини

Формування зародка із зиготи починається ще в матковій трубі. У ній відбувається поділ зиготи, діляться й клітини, які утворилися внаслідок цього. Так формується багатоклітинний зародок, що складається з диплоїдних клітин. Через деякий час клітини ембріона спеціалізуються: одні з них утворюють його оболонки, які беруть участь у забезпеченні умов існування зародка, інші формують тканини й органи нового організму. Протягом 6-9 днів зародок рухається до матки. У цей час він росте і розвивається, використовуючи запас поживних речовин яйцеклітини. У матці відбувається імплантація — проникнення ембріона у внутрішній шар її тканин, до якого зародок прикріплюється виростами своєї зовнішньої оболонки. Прикріпившись, ембріон починає отримувати поживні речовини з організму матері. Закладання систем органів ембріона відбувається швидко: на четвертому тижні розвитку в ембріона, довжина якого становить близько 2 мм, вже є серце, кровоносні судини, зачатки органів чуття, нервової системи тощо. Функціонують й оболонки зародка. Клітини внутрішньої оболонки продукують навколоплідну рідину. Вона створює середовище, у якому ембріон може рухатися, оберігає його від трясіння, стискання. Оболонки ембріона і навколоплідна рідина утворюють навколоплідний міхур. Зародок росте, збільшується й навколоплідний міхур, що поступово заповнює матку. Росте й розтягується і сама матка.

Етапи формування та розвитку ембріона людини

Час після запліднення	Розмір ембріона	Особливості розвитку ембріона
1 тиждень	0,2 мм	Понад 100 клітин, що формують стінки порожнистої кулі
2 тижні	0,5 мм	Клітини спеціалізуються, формуются 3 шари зародкових клітин
3 тижні	1,8-2 мм	Закладаються хребет, нервова трубка
4 тижні	5-6 мм	Формуються кровоносні судини, серце у вигляді трубки, кров, пуповина
5 тижнів	8-9 мм	Закладається головний мозок, зачатки кінцівок. Серце починає скорочуватись
6 тижнів	12-13 мм	Формуються очі й вуха
7 тижнів	16-17 мм	Розвиваються всі внутрішні органи й частини тіла
12 тижнів	50-60 мм	Закінчується формування органів і частин тіла
20 тижнів	150-160 мм	Ростуть нігті й волосся, плід починає ворушитися
24 тижні	170-180 мм	Розплющуються очі
28 тижнів	190-230 мм	Плід активно рухається, реагує на гучні звуки
30 тижнів	238-242 мм	Плід перевертається, укладається голівкою вниз
40 тижнів	490-530 мм	Закінчується ембріональний розвиток

Домашнє завдання:

Виконайте тест

1. Розвиток людського організму починається безпосередньо з утворення:

а. яйцеклітини;

б. зародка;

в. сперматозоїда;

г. зиготи;

д. гамет.

Запитання 2

Якщо у заплідненні приймають участь дві яйцеклітини, то при нормальному ході онтогенезу:

а. утворюватимуться два плоди, що мають одну плаценту;

б. близнюки, що сформувалися, обов’язково будуть відноситися до однієї статі;

в. близнюки, що народилися, є несхожими між собою;

г. кров близнюків буде змішуватися;

д. внаслідок розвитку двох плодів термін вагітності збільшиться.

Запитання 3

Який орган материнського організму під час вагітності працює з підвищеним навантаженням:

а. серце;

б. печінка;

в. шлунок;

г. нирки;

д. кишечник;

е. легені.

Запитання 4

Яким шляхом поживні речовини і кисень безпосередньо проникають з матки у плаценту плода людини?

а. крізь багатошарові стінки лімфатичних капілярів плаценти;

б. крізь стінки кровоносних капілярів і ворсинок плаценти;

в. крізь венозні судини плаценти;

г. крізь артерії плаценти;

д. крізь пупочний канатик.

Запитання 5

Куди виділяється гормон плаценти:

а. у фолікул;

б. у статеві залози;

в. у пупочний канатик;

г. у кров;

д. у матку.

Запитання 6

Скільки місяців плацента виконує функцію залози внутрішньої секреції в нормі у людини:

а. 2;

б. 3;

в. 4;

г. 6;

д. 9.

Запитання 7

Вагітність закінчується:

а. переймами;

б. потугами;

в. пологами.

Запитання 8

З чого утворюється плацента:

а. із слизової оболонки матки;

б. з пуповини;

в. з частини клітин зародка;

г. з зовнішніх оболонок плода.

Запитання 9

Зародковий розвиток людини має декілька етапів:

а. ділення;

б. дроблення;

в. утворення зародкових листків і оболонок;

г. гістогенез;

д. запліднення;

е. органогенез;

є. плодоутворення.

Запитання 10

.Скільки часу триває період від моменту запліднення до початку зародкового періоду внутрішньоутробного розвитку в організмі жінки:

а. 12 – 24 години;

б. 2 дні;

в. 6 – 7 днів;

г. 2 – 4 доби;

д. 4 – 5 днів

Запитання 11

Яке твердження є вірним для людини:

а. із зиготи розвивається плід, а з плода – зародок;

б. із зиготи розвивається зародок, а із зародка – плід;

в. хромосомний набір зиготи є гаплоїдним;

г. живлення зародка відбувається через плаценту.

Запитання 12

Яке з наведених нижче суджень є помилковим:

а. з четвертого місяця вагітності плацента виділяє гормон, завдяки чому слизова оболонка матки не відшаровується;

б. з другого місяця вагітності плацента виділяє гормон, завдяки чому слизова оболонка матки не відшаровується;

в. протягом двох днів зародок у матці залишається вільним;

г. сперматозоїди зберігають здатність до запліднення протягом 2 – 4 діб;

д. через 15 – 20 хвилин після пологів плацента відділяється від матки.

14.05. Тема: "Статеві клітини. Запліднення. Менструальний цикл"

1. Статеві клітини

Людина - ссавець, отже, вона розмножується тільки статевим шляхом. В особин обох статей формуються статеві клітини (гамети): Яйцеклітини в жінок, сперматозоїди у чоловіків.

Сперматозоїд - чоловіча гамета, зазвичай рухома. Рух сперматозоїда відбувається переважно за допомогою джгутика. Сперматозоїд складається з головки, шийки, тіла та хвоста. Головка містить гаплоїдне ядро, що містить спадкову інформацію, акросома , яка містить ферменти для руйнування оболонки яйцеклітини. У шийці знаходиться базальне тіло джгутика, має мітохондрії. Тіло сформоване так званою мітохондріальною спіраллю - комплексом, який складають мітохондрії, хвіст безпосередньо сформований щільними білковими фібрилами та фібрилярним футляром. У людини та вищих хребетних тварин утворення чоловічих гамет здійснюється у чоловічій статевій залозі — яєчку(у звивистих сім'яних канальцях) та включає 4 послідовні фази: розмноження, ріст, дозрівання та формування. Процес утворення одного сперматозоїда триває приблизно 72 доби.

Яйцеклітина - жіноча статева клітина, що утворюється шляхом овогенезу, має гаплоїдний набір хромосом та є невід'ємною складовою процесу копуляції (злиття гамет). Від сперматозоїда відрізняється:переважною нерухомістю; характерною більш чи менш кулястою формою;наявністю різноманітних захисних та оболонок-джерел поживних речовин;відсутністю функціональних органел чи утворів, притаманних сперматозоїду: хвоста, спеціалізованого мітохондріального комплексу, акросоми тощо;генетичною інформацією (статеві хромосоми — XX);особливостями утворення і розвитку, часом життя тощо. Характерною властивістю яйцеклітини є блокування проникності оболонок після контакту з акросомою першого сперматозоїда та її активація — перехід зі стану спокою до розвитку. Яйцеклітини певних видів організмів можуть бути також самодостатніми ланками статевого розмноження (не потребують сперматозоїдів для активації) — таке розмноження називається партеногенезом.

2. Запліднення

Заплі́днення (сингамія) - процес злиття статевих клітин (гамет), що лежить в основі статевого розмноження. Внаслідок запліднення утворюється зигота, яка дає початок новому організмові. Біологічне значення запліднення полягає у тому, що внаслідок злиття клітин з різною спадковістю при статевому розмножені утворюється більш життєздатне потомство, ніж при нестатевому розмноженні. У людей запліднення є внутрішнім і відбувається в результаті статевого акту. У людей запліднення відбувається у фалопієвих трубах за кілька годин після статевого акту. Лише один з приблизно 300 мільйонів сперматозоїдів може запліднити одну яйцеклітину. Кінчик головки сперматозоїда містить ензими, які проривають покриття і сприяють проникненню сперматозоїда всередину. Як тільки головка сперматозоїда опиняється всередині яйцеклітини, його «хвіст» відпадає, а її покриття додатково ущільнюється, щоб не дозволити проникненню інших сперматозоїдів.

3. Менструальний цикл

Менструальний цикл - цикл, що існує у самок ссавців впродовж дітородного віку, коли організм готовий до розмноженя. На початку циклу в яєчнику розвивається Граафів пухирець (яйце), внутрішні стінки матки покриваються м'якою пористою тканиною. Яйце виходить з яєчника , і кровоносні судини стінки матки наповнюються. Якщо запліднення не відбувається, залишки Граафового пухирця дегенерують, внутрішній шар матки відходить і виділяється назовні. Це викликає кровотечу, яку називають менструацією. Цикл повторюється знову. У жінок менструації відбуваються з моменту настання статевої зрілості до менопаузи приблизно кожні 28 днів (від 21 до 35). Початком менструального циклу умовно вважається перший день меннструації.

Домашнє завдання:

Опрацювати п.54-55, дати відповіді на питання - 1,3,4 на с.227

12. 05. Тема: " Будова та функції репродуктивної системи"

Які особливості розмноження людини?

Розмноження є фізіологічною функцію, що забезпечує самовідтворення виду. Для людини властиве статеве розмноження, у якому беруть участь статеві клітини, або гамети, що мають половинний набір хромосом. Ці клітини утворюються статевими залозами двох типів - яєчниками та яєчками. Вони розташовані в організмі особин різної статі. Людина - роздільностатева із явищем статевого диморфізму.

Розмноження людини забезпечує РЕПРОДУКТИВНА (СТАТЕВА) СИСТЕМА (від лат. reproductio - відтворення) - сукупність статевих органів, які забезпечують статеве розмноження. Розрізняють чоловічу й жіночу репродуктивні системи.

Уся спадкова інформація про організм людини закодована в ДНК, що міститься в хромосомах. Їх у людини 46. Перед розмноженням з клітин статевих залоз формуються гамети, у яких по 23 хромосоми і половинний набір спадкової інформації. Згодом після запліднення й злиття ядер статевих клітин повний набір спадкової інформації відновлюється. Ось чому діти мають ознаки обох своїх батьків.

Розмноження людини стає можливим із настанням статевої і фізичної зрілості. Але людина є біосоціальним видом, тому велику роль у її розмноженні відіграють психічна готовність майбутніх батьків, соціальні умови їхнього життя та суспільні норми поведінки.

У людини може спостерігатися раннє статеве дозрівання, що пов’язане з акселерацією (прискорення темпів індивідуального розвитку й росту дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями).

Яке значення має жіноча репродуктивна система?

Репродуктивну систему жінки утворюють зовнішні статеві органи (соромітні губи й клітор), внутрішні статеві органи (яєчники, маткові труби, матка, піхва), молочні залози (парні органи, у яких утворюється секрет для вигодовування немовлят).

Головні статеві органи в жінок - два яєчники. Це парні органи овальної форми, розташовані біля лійкоподібних кінців маткових труб. У них містяться незрілі яйцеклітини, які утворюються в організмі жінки ще до її появи на світ. Дозрівання яйцеклітин в яєчниках жінки відбувається від завершення статевого дозрівання й до кінця репродуктивного періоду. Щомісяця у кожної жінки відбувається овуляція - одна з яйцеклітин досягає повної зрілості і виходить з яєчника. Після виходу яйцеклітина потрапляє в маткову трубу, по якій просувається до матки. Якщо яйцеклітина не запліднюється, настає менструація. Окрім яйцеклітин у яєчниках є секреторні клітини, що виділяють статеві гормони (естрадіол, прогестерон).

Іл. 126. Внутрішні статеві органи жінки: 1 - яєчники; 2 - маткова труба; 3 - матка; 4 - шийка матки; 5 - піхва

Маткові труби - це парні органи, що зв'язують яєчники з порожниною матки. Загальна довжина маткової труби - близько 12 см. Захоплюючи зрілу яйцеклітину з яєчника, маткові труби забезпечують її живлення і переміщення до матки. У маткових трубах відбувається й запліднення з утворенням зиготи.

Матка - порожнистий непарний м’язовий орган, у якому під час вагітності із зиготи розвивається зародок і плід. У ній розрізняють тіло матки, до якого підходять маткові труби, та шийку матки, що є найвужчим кінцем цього органа. Матка переходить у піхву, через яку сперматозоони потрапляють у жіночий організм.

Отже, жіноча репродуктивна система - сукупність органів, що забезпечують утворення яйцеклітин, секрецію жіночих статевих гормонів, запліднення і внутрішньоутробний розвиток.

Яка будова та функції чоловічої репродуктивної системи?

Репродуктивну систему чоловіка утворюють зовнішні статеві органи (мошонка й статевий член), внутрішні статеві органи (яєчка, придатки яєчка, сім’явиносна протока, сім’яні міхурці, сім’явипорскувальна протока), передміхурова залоза. На відміну від жіночої чоловіча репродуктивна система майже повністю розташована ззовні. Така будова пов’язана з тим, що для дозрівання сперматозоонів потрібна температура нижче від 36,6 °С.

Головні статеві органи чоловіків - два яєчка. Це парні органи, розташовані в шкірному мішечку - мошонці. Яєчка складаються із звивистих сім’яних канальців, у яких утворюються сперматозоони. Окрім цього, у клітинах яєчок синтезуються чоловічі статеві гормони андрогени, зокрема тестостерон. Далі сперматозоони надходять до придатків яєчок, де досягають зрілості й зберігаються, поки не виводяться. Від кожного з придатків яєчок починається сім’явиносна протока, що з’єднується з протокою сім’яних міхурців. Це парні органи, що секретують рідину для забезпечення сперматозоонів поживними речовинами. Протоки придатків яєчок і протоки сім’яних міхурців зливаються в загальну сім’явипорскувальну протоку, що відкривається в канал статевого члена. Під сечовим міхуром навколо сечовипускного каналу розташовується передміхурова залоза (простата). Вона утворює секрет, що захищає чоловічі гамети та підтримує їхню рухливість.

Іл. 127. Репродуктивна система чоловіка: 1 - яєчко; 2 - придаток яєчка; 3 - сім'явиносна протока; 4 - сім'яний міхурець; 5 - сечовий міхур; 6 - сечовід; 7 - передміхурова залоза; 8 - сім'явипорскувальна протока; 9 - статевий член

Отже, чоловіча репродуктивна система - сукупність органів, що забезпечують утворення сперматозоонів, секрецію чоловічих статевих гормонів та осіменіння.

Домашнє завдання:

Опрацювати поданий матеріал. В підручнику опрацювати параграф 54 с.220 - 222 до пункту "Статеві клітини". Дати відповіді на питання 3,4,5 (письмово на с. 223)

07. 05. Тема: "Профілактика захворювань ендокринної системи. Взаємодія регуляторних систем"

Ендокринні захворювання — це велика група патологій, при яких порушуються функції залоз внутрішньої секреції. У процесі того, як ендокринна система починає давати збої, порушується робота як окремих органів, так і всього організму.

Види ендокринних захворювань:

На сьогоднішній день відомо більше 100 різних хвороб, при яких уражається ендокринна система. До них відносяться:

- Ураження острівкового апарату підшлункової залози. Найбільш поширеною патологією цієї групи є цукровий діабет.

- Другою найпоширенішою групою вважаються патології щитоподібної залози. До них відносяться аутоімунний тиреоїдит, дифузний токсичний зоб, гіпер- і гіпотиреоз.

- Захворювання жіночих статевих залоз: синдром Штейна-Левинталя, різні порушення менструальної функції.

- Захворювання, що вражають паращитоподібні залози

- Хвороби, від яких страждає гіпоталамо-гіпофізарна система

- Захворювання надниркових залоз: їх недостатність, пухлини, первинний гіперальдостеронізм.

Гіпотиреоз

На початкових стадіях знижене вироблення гормонів проявляється млявістю, апатією, швидкою стомлюваністю, сонливістю, перепадами настрою. Потім починає випадати волосся, шкірні покриви пересушуються, часто турбують м’язові та суглобові болі, знижується пам’ять, можливість концентрувати на чомусь свою увагу. Безпричинно додається вага, при цьому ніякі способи не допомагають схуднути. Порушується водно-сольовий обмін, про це свідчить виникнення набряків на кінцівках, обличчі. Може знижуватися артеріальний тиск. У жінок з’являються збої у менструальному циклі, можливо безпліддя.

Цукровий діабет

Цукровий діабет — це ендокринна патологія, яка виникає у результаті недостатності інсуліну, при цьому порушується засвоєння глюкози і збільшується її вміст у крові. Є 2 різновиди діабету:

1 тип — виникає при абсолютній недостатності гормону інсуліну, що виробляється підшлунковою залозою, частіше розвивається у дітей і молодих людей до 30 років;

2 тип — в цьому випадку може вироблятися нормальна кількість інсуліну, але тканини втрачають до нього чутливість, частіше виникає після 45-50 років.

Гіпертиреоз

При надмірній кількості гормонів щитоподібної залози одразу ж виникає виражене порушення її функцій. Це проявляється різким зниженням маси тіла (за 2-3 місяці на 10-15 кілограм), виникає тривожність, безсоння, прискорене серцебиття, пітливість, тремор.

Гіперпаратиреоз

Паращитоподібні залози відповідають за вироблення паратгормону, який підтримує в крові потрібну концентрацію кальцію. При дефіциті вітаміну Д процес всмоктування кальцію порушується, тому він у надмірній кількості з’являється в крові та кістках. У людини розвивається вторинний гіперпаратиреоз, який має такі прояви:

Профілактика ендокринних захворювань

Щоб ендокринна система працювала без збоїв, важливі профілактичні заходи. Профілактика захворювань ендокринної системи включає в себе такі правила:

Збалансувати раціон. Важливо вживати натуральні продукти, з багатим вмістом вітамінів, мінералів, клітковини, амінокислот. Пити достатню кількість води.
Уникати стресів. Якщо це неможливо, постаратися ставитися до них спокійніше.
Фізичні навантаження повинні бути помірними, але регулярними. Це зміцнить стан імунної системи, поліпшить кровопостачання органів, у тому числі ендокринних залоз.
Рекомендується приймати вітаміни для ендокринної системи, які поліпшать її функціонування.
Якщо ви належите до групи ризику (ведете малорухливий спосіб життя, неправильно харчуєтеся, живете в екологічно забрудненому місті), профілактика включає періодичну здачу аналізів. Адже будь-яку хворобу простіше лікувати на ранніх стадіях.
Профілактично відвідувати ендокринолога (хоча б 1 раз на рік).

Домашнє завдання:

Опрацюйте поданий матеріал. Перегляньте відео. Виконайте проєкт "Йододефіцит в організмі людини, його наслідки та профілактика".

05.05. Тема: "Залози змішаної секреції"
Залози змішаної секреції виділяють гормони в кров і секрети в порожнини тіла або назовні (підшлункова залоза, статеві залози).
Підшлункова залоза:
інсулін - контролює концентрацію глюкози в крові, стимулює перетворення надлишку глюкози в глікоген.
глюкагон - контролює концентрацію глюкози в крові, стимулює перетворення глікогену у глюкозу.
Статеві залози:
чоловічі статеві гормони - андрогени (основний - тестостерон) - впливають на розвиток вторинних статевих ознак у чоловіків та утворення статевої рідини.
жіночі статеві гормони - естрогени (основний - прогестерон) - впливають на розвиток вторинних статевих ознак у жінок і розвиток яйцеклітини.

Домашнє завдання:
Опрацювати поданий матеріал, переглянути відео. В підручнику опрацювати інформацію на с.204 та с.206. Виконайте вправу (свій результат надішліть у вигляді фото) https://learningapps.org/3074461 . Вам необхідно також схарактеризувати певні залози та заповнити відповідні рядки таблиці.
Група 1 (Борисова Н., Котяй Б., Яворська Д., Симонович К.) - опрацьовують гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз
Група 2 ( Дерезенко А., Магей А., Тунік Р.) - щитоподібна залоза, паращитоподібні залози.
Група 3 (Рева А., Магей Ю., Симонович Ю.) - вилочкова залоза, підшлункова залоза.
Група 4 (Васильєв В., Дісюк Р., Пасічник Д.) - наднирники, статеві залози.
Результати подаємо в такому вигляді, наприклад:
Залоза    Гормони, шо виробляє    Функції
Епіфіз Мелатонін    Впливає на кількість пігментів
                                                                                                            у шкірі.

30.04. Тема: «Ендокринна система. Залози внутрішньої секреції»

Ендокринна система людини - це система залоз внутрішньої та змішаної секреції, що виробляють біологічно активні речовини (гормони).

Залози внутрішньої секреції виділяють гормони тільки у кров (гіпофіз, епіфіз, щитовидна залоза, прищитовидні залози, вилочкова залоза, надниркові залози).

Гіпофіз (передня частка):

соматотропний гормон (гормон росту) - впливає на загальний ріст організму та ріст кісток.

адренокортикотропний гормон - контролює секреторну діяльність надниркових залоз

тиреотропний гормон - контролює секреторну діяльність щитовидної залози

Гіпофіз (задня частка):

вазопресин - впливає на діяльність ниркових канальців, підвищує кров'яний тиск та пригнічує утворення сечі.

окситоцин - стимулює виділення грудного молока

Епіфіз:

мелатонін - впливає на кількість пігментів у шкірі людини

Щитоподібна залоза:

Тироксин - контролює метаболізм, зокрема частоту серцевих скорочень та швидкість використання енергії, роботу нервової системи.

Трийодтиронін - контролює метаболізм Кальцію

Паращитовидні залози:

паратгормон - регулює вміст йонів Кальцію та Фосфору в плазмі крові.

Вилочкова залоза (тимус):

тирозин і тимоноетин - впливають на ріст кісток, сприяють затримці сполук Кальцію у кістковій тканині, дозріванню Т-лімфоцитів.

Надниркові залози:

Адреналін і норадреналін - є медіаторами, готують організм до подолання стресових ситуацій.

Кортикостероїди - регулюють водно-сольовий обмін та обмін білків, жирів і вуглеводів.

Опрацюйте матеріал, перегляньте відео. За підручником опрацюйте п.50, дайте відповіді на питання - 5,6 на с.207.

28. 04. Тема: "Мислення та свідомість. Сон. Біоритми."

Мислення – це психічний процес встановлення зв’язків між об’єктами або явищами навколишнього світу, що є найвищим етапом обробки інформації людиною.

Функціональна асиметрія мозку – це закономірність організації мозку, що полягає в різному функціональному значенні лівої та правої півкуль кінцевого мозку.

Свідомість – найвища форма психічного відображення дійсності.

Біоритми – це зміни характеру та інтенсивності біологічних процесів і явищ, що періодично повторюються.

Опр. П. 46 -47 дайте від на зап. 2, 3 на с. 191, 1, 2,4 на с.194

23.04. Тема: "Мова. Навчання та пам’ять"

Опрацюйте матеріал:

Мова – це форма спілкування людей за допомогою усних чи писемних знаків та символів, що склалася історично.

Навчання – це пристосувальні зміни індивідуальної поведінки внаслідок набутого досвіду.

Приклади видів навчання:

Імпринтинг – новонароджені та немовлята фіксують у пам’яті образи своїх батьків, оточення.

Інсайт – яблуко, що впало на голову Ісаку Ньютону, було поштовхом для формулювання закону всесвітнього закону.

Звикання – якщо вчитель задає домашнє завдання і не перевіряє йогоЮ учні звикають до цього і перестають його виконувати.

Латентне навчання – під час перегляду науково-популярного фільму людина отримує другорядну інформацію, яка може мати значення в подальшому.

Догматичне навчання – вивчення правила шляхом механічного запам’ятовування.

Навчання шляхом спроб і помило – коли дитина вчиться ходити, вона падає, піднімається і намагається знову робити кроки.

Пам’ять - це сукупність механічних процесів, що полягають у накопичення, збережені та відтворені певної інформації.

Перегляньте відео, опрацюйте п. 44-45. Виконайте Лабораторне дослідження «Дослідження різних видів пам’яті» №11 на с. 243.

Виконайте вправу. Установіть відповідність між кількісною та якісною характеристиками пам’яті та їхніми визначеннями.

1. 1. 1.Обсяг А. Час, який людина витрачає на згадування інформації

2. 2. 2.Міцність Б. Кількість збереженої інформації в пам’яті

3. 3. Швидкість В. Якість і продуктивність використання інформації

4. 4Точність Г. Активність використання інформації

5. 5.Готовність Д. Час зберігання інформації

21.04. Тема: "Умовні та безумовні рефлекси. Інстинкти."

Перегляньте відео. Опрацюйте параграф 43, дайте відповіді на запитання в кінці параграфа. Виконайте лабораторне дослідження на сторінці 243 "Визначення реакції зіниць на світло"

16.04. Тема: "Поняття про вищу нервову діяльність і її основні типи"